Прадавні українські професії

КАНЦЕЛЯРИСТ– назва молодшого службовця однієї з канцелярій часів Гетьманщини.

Існували старші канцеляристи і канцеляристи. Старший канцелярист, урядовець Генеральної військової канцелярії, був першою особою при генеральному писареві.

Урядовці Генеральної військової канцелярії, або полкової канцелярії називалися військовими канцеляристами.Посада і звання була однією з перших сходинок у служб, кар'єрі вихідців із козацької старшини. Здебільшого такі посади займали освічені юнаки (зокрема, випускники Києво-Могилянської академії,) які володіли кількома мовами, знали логіку, математику тощо.

У канцелярії вони вдосконалювали свій фаховий рівень, набували практичних знань з юриспруденції. Кращих з них згодом призначали на вищі посади. За деякими відомостями, при Генеральній військовій канцелярії у 17—18 ст. існував канцелярський курінь — спеціальний навчальний заклад заклад напіввійськових. типу, який готував службовців для державних, адмін-судових і фінансових органів України-Гетьманщини.

КОБЗАР — український народний співець та музикант.

Кобзарі були творцями, хранителями і передавачами епічної традиції у формі історичних пісень, дум (мелодійних речитативів змінюваних форм), релігійних піснеспівів, моралізаторських пісень, а також казок та переказів, супроводжуваних грою на кобзі, лірі або бандурі, звідки інша їхня назва — лірники або бандуристи.

ДЯК— служитель православної церкви, що допомагає священику під час богослужіння; псаломщик. У християнстві — перший, найнижчий ступінь (сан) священнослужителя, помічник єпископа та священника.

ЦИРЮЛИК - особа, що виконувала в старовину обов'язки лікаря і перукаря.

Перші згадки про цехи цирульників в Україні відносяться до кінця XIV століття. Зразковим цехом був Львівський, заснований у 1512 році. Київський цех існував уже в XV столітті (за деякий час він з'єднався з цехом кравців). 1767 року він здобув новий статут. Цехи діяли і в інших містах України. У Кам'янець-Подільському він звався цехом хірургів. Найкращі цирульники працювали у великих містах. У менших містах і в селах цирульники були малоосвічені, яких населення називало «партачами».

СКОМОРОХИ— східнослов'янські професійні мандрівні співці й актори (лицедії), учасники свят, обрядів, ігор.

У поширюванні пісень та музичних інструментів скоморохи сповняли ролю посередників між селом і містом, поміж боярським двором і селянською хатою. Одні із скоморохів жили життям безпритульних мандрівців, інші ж, що стояли на службі вельмож, мали свої постійні осідки.

Скоморохи («веселі люди») розважали народні маси співом, дотепами, музикою, танцями, драматичними сценками, акробатикою, дресированими тваринами, користуючись у виступах масками (машкари) та втягуючи у гру глядачів.